May 15th, 2004

Насильство суспільства

думаю, кожен зустрічався з такою ситуацією/суспільною думкою, що жінка МАЄ мати чоловіка. Якщо вона самотня - значить з нею щось не те. Навпаки, самотній чоловік - це Джеймс Бонд, Казанова і взагалі, нормальний пацан. Прояви цього тиску найрізноманітніші: від вічних запитань "ну коли ти вже нарешті вийдеш заміж" на сімейних вечірках до здивованих поглядів "чому ця дівчина сама на вулиці в 8 березня"/ "з ким ти святкуватимеш день Валентина?". Створюється враження, що жінка розглядається як щось неповноцінне, нестійке, яке обов"язково потребує "підтримки", мужнього плеча і такої іншої фігні. Я вже не згадую про те, що коли жінка таки має сміливість залишатись самотньою (а якщо їй так краще!), вона автоматично отримує епітети "стерви"/вона всіх так доводить, що біля неї просто ніхто не хоче залишитись/, "бляді"/міняє пацанів, як рукавички/ і "дури"/а шо вона про своє майбутнє думає?/. А, ну і звісно ж, кінцева мета кожної жінки - це вдало вийти заміж за багатого мужчину, щоб він її забезпечував, а вона працювала "для задоволення": "ну, тоді вже можна й кар"єрою зайнятись, коли за плечами є підтримка". Як на мене, така "підтримка" коштує надто дорого: час, витрачений на домашнє господарство і догляд за дітьми; маскулінні замашки типу "моя жінка працювати не буде", "та що ти в цьому тямиш", емоції, витрачені на підтримку чоловіка (адже вони ОЙ ЯК потребують жіночої підтримки) - і де після цього взяти час і сили на кар"єру? А емоційна спрямованість на чоловіка як на найголовніше, що є в житті (коли кохання справжнє)? А біль від усвідомлення того, що для нього ти - лише ЧАСТИНА його активного життя(хай навіть та, що надає сенсу всьому решта)..
Але щось я розійшлась.
Питання таке: як можна боротись з цим тиском суспільства "у жінки має хтось бути..."