June 22nd, 2011

ромашка

Розлучення у 16-у столітті

     7 червня 1564 року перед паном Андрієм Русином, підстаростою луцьким, постала Маруша (Марія) Іванівна Борзобагата Красенська і попросила внести у актові книги такий запис, попередивши його також відповідною усною заявою. У заяві вона розповіла, що, хоча прожила в шлюбі з Яцьком Стецьковичем Добрилчицьким чимало років і дітей вони народили, то все ж, з попусту Божого, завелися між ними немир і розбрат. Бачачи зміну у ставленні чоловіка до неї і не бажаючи множити цей немир, вона дає чоловікові свободу від шлюбного зв’язку і сама себе вважає вільною, обоє мають право вступити в інший законний зв’язок, а про дітей турбуватимуться, як і належить добрим батькам. Доньки залишаються з нею, а сини – з колишнім чоловіком.
    Суд вніс цю заяву в книги, прийнявши звичні для того часу грошові заруки на випадок недотримання одною зі сторін укладеної умови.

    Таким було перше досі відоме нам розлучення, зареєстроване Луцькою канцелярією. Воно вважається і першим офіційним «українським» шлюборозлучним процесом, хоча, як легко помітити з самої форми заяви, їх процедура вже мусила бути досить усталеною. І справді, спорадичні звістки про розлучення у православних мешканців Речі Посполитої походять ще з 15 ст., а певні свої риси відповідна практика успадкувала ще від давньоруських часів. Існують, однак, особливості, які змушують вважати «українські» розлучення ранньомодерного періоду унікальними з дуже багатьох точок зору. Можливо, вони дозволять нашим сучасникам дещо переглянути свої погляди на цю віддалену епоху як на патріархальну і антижіночу.
Collapse )
    Якщо когось з учасниць або учасників спільноти зацікавила ця тема, то більш детальний її виклад разом з посиланнями на дослідницьку літературу та архівні джерела можна знайти тут. Можливо, за рядками документів, складених тодішньою мальовничою і вигадливою офіційною мовою, ми зуміємо побачити їх героїв – попри кілька століть, які нас розділяють, вони не так сильно відрізняються від нас.