November 10th, 2013

gagarin

Президентские ленгвизды Российской Федерации учат нас

что

Употребление кушать в 1 лице единственного числа настоящего времени (я кушаю) или в прошедшем времени (я кушал) допустимо только в речи детей и женщин.

Использование глагола кушать в речи мужчин о себе (хочу кушать, я кушаю, я (не) кушал), а также когда мужчина или женщина говорит от имени четы или семьи: мы (уже) кушали (покушали), мы (не) хотим кушать и т. п., противоречит стилистической норме современного литературного языка, придаёт речи манерность, некоторую слащавость, квалифицируется как проявление мещанства в речи.


По-моему, кое-кто нарывается.

via ng68
librarin

важливе зауваження про постколоніальний фемінізм

зробила candrika в коменті в мене під постом:

Ви в статті не згадали (чи не наголосили на) одному з аспектів пост-колоніального фемінізму, який мені особисто найбільше запам'ятався, коли я це діло вивчала, і за який власне вам багацько дістається, а саме, що пост- колоніальна феміністка змушена боротися не лише з колонізаторами і своїми чоловіками, а також і з своїми ж колегами-феміністками з колонізаторського табору. В цьому сенсі багато з тих індійських, африканських, чи арабських феміністок якраз змушені були відстоювати свою іншість (в т.ч. іншість свого фемінізму, право називатися феміністкою і при тому не відмовлятися він певних традицій, бо вони важливі для їхньої культури, які, наприклад, білі феміністки вважали анти-феміністичними - на приклад в стосунку до одягу, чи до певних традицій шлюбів).
Тобто для мене пост-колоніальний фемінізм починається з того, що пост-колоніальна феміністка вступає в конфлікт, чи дискусію, із своїми колегами з колонізуючого табору, бо так виходить, що вони несвідомо намагаються продовжувати колонізувати своїх "сестер" - ну то в цьому сенсі український фемінізм у вашій особі - так, пост-колоніальний.
Пост-колоніальний фемінізм закінчується (ну чи нехай набуває повноти), коли всі феміністки, і колонізуючі, і колонізовані, починають бачити, і визнавати, як через них теж, хоч вони і феміністки, працюють механізми і форми опресії і гегемонії, і перестають нав'язувати один свій правильний фемінізм, а навпаки підтримують всякі різні його прояви і форми. В цьому сенсі, мені здається, український фемінізм все ще недо-посколоніальний, і буде таким доти, доки феміністки різних сортів, помолів і вподобань чубляться, виганяють одна одно із спільнот, і т.д.