February 1st, 2014

я

Исполнилось 75 лет со дня рождения Екатерины Максимовой.



«Неважно, где танцевать, – важно танцевать». Екатерина Максимова.



Творческий путь Екатерины Максимовой постоянно вел ее к расширению рамок своей деятельности, к неустанному поиску новых, еще неизведанных возможностей самореализации. Несмотря на напряженную работу в театре, она всегда стремилась сделать еще больше, найти себя в новых образах. Кроме того, Владимир Васильев и Екатерина Максимова всегда считали своим долгом донести искусство балета до максимально широких кругов. Все эти мотивы побудили их обратиться к телевидению и кино. У балерины уже был опыт съемок в кинофильмах начала 1960-х годов. Теперь ее творческие замыслы нашли свое воплощение на телевидении. «Ведь именно здесь я могу танцевать партии из спектаклей, которые не идут в нашем театре, или выступать в балетах, специально созданных для телевидения», — отзывалась об этой стороне своей работы сама танцовщица.



Рассказ о биографии Екатерины Максимовой на сайте «Чтобы помнили».
warrior

насильство проти жінок

Международный женский правозащитный центр "Ла Страда-Украина"

На Національну "гарячу лінію" із запобігання насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, яка працює в центрі "Ла Страда - Україна" днями зателефонувала киянка, яка розповіла, що невідомі чоловіки пізно ввечері побили її у власному підїзді.
Вони били її головою об стінку, за її словами "трохи поштвохали ногами". Але висновок її такий - побили несильно, не думайте, не так як били учасників протестів в Києві, тож жива.
Її питанням було - чи звертатися їй в міліцію, чи ні, оскільки вона, вважає, що це може бути небезпечним для неї.

Цей дзвінок нібито не стосується безпосередньої тематики "Гарячої лінії". Але він примусив задуматися усіх консультантів про те, як швидко візуалізувалося зростання насильства в суспільстві, що штовхання ногами та биття головою об стінку не розцінюються як критичні дії!

Наскільки на фоні беззаконня і виходу із правового поля діяльності правоохоронних органів та силових структур населення буде готове звертатися до них за захистом і очікувати того захисту, який має надаватися по праву? І чия підтримка постраждалим є дуже важливою.

Наскільки серйозно і люди, і суспільство, і держава будуть ставитися до випадків насильства в сім"ї, яких щорічно лише офіційно фіксуться більше ста тисяч, якщо насильство взагалі виправдовується як частина державної політики?

І чи розуміємо ми всі, що насильство не є способом вирішення конфлікту, а породжує нове насилля, замикаючи тим самим своє коло?