February 21st, 2014

ass

шановні подруги, давайте підтримаємо відчайдушну і сміливу жінку

Originally posted by polinabilka at Личные переживания: Хроника 18-19.02
Первое, что услышала после долгожданного сна - медицинскую сирену. Под окнами ехали скорые. Открыла глаза - вспомнила ночной кошмар.
Как после работы, на адреналине поехала помогать друзьям. Я слаба и мало пользы принесу непосредственно на баррикадах и пунктах. И так слишком много людей. Я нужна здесь - координировать волонтеров, кормить и поить замерзших, оберегать и охранять спокойствие и отдых.
Но надо было прорваться через блокады. Ничего! Прорвемся - говорил водитель.

Collapse )
warrior

жіночі почуття

warrior

гендер і революція

вчора у фб-фемінізмі_уа поділилися шикарним:

Игорь Степанов
Ты женщина и хочешь самореализации? Да ради бога! Выбирай - бутерброды, лекарства, сдача крови, дежурство в больницах. ‪#‎євромайдан‬

а потім ще вірш. його купа нроду перепостила.

Ольга Кашпор

Мальчиков укрывают флагами.
С головой.
Не вой, дура, говорю, твой – живой. Живой.
Он такой же, как они – тоже рвется в бой.
Долго трубку не берет. Но не вой.
Не вой.

Мальчиков кладут рядком.
Прям на мостовой.
Лиц не видно. Не смотри. И не вой. Не вой.
Твой такой же – как они – на передовой.
Разбирает мостовую по кускам.
Живой.

Мальчиков выносят строем.
Траурный конвой.
Не считай. Зажмурься. Помни, Бог с тобой.
Он придет. Под утро. Мятый и седой.
Ты отпустишь снова. Просто жди.
Не вой.


я відкоментувала його і на сторінці авторки, і в тих, хто його перепостили.
коли я його прочитала, в мені здійнялася хвиля гніву і обурення.
тому що цей вірш -- відмова жінці у праві відчувати те, що вона відчуває. той жах, те несамовите обурення несправедливістю тих смертей, тих каліцтв, тій біль і страх, ту ненависть, яку не можна не відчувати до можновладців, які не лише дозволили, а й напряму заохочували вбивство і катування протестуквальників.
цю жінку -- а значить, і мене, і вас, і купу інших жінок, які або самі були і є на Майдані, або підтримують його, або переживають і ночей не сплять через ці новини -- в обличчя назвали дурами.
нам відмовляють у праві скорбити. нам відмовляють у праві показувати, що ми живі люди із своїми почуттями.
наше горе і нашу біль принижують -- щоб вивищити героїзм чоловіків.

і найсумніше, що це робить жінка.

коли о 8 ранку мій чоловік прийшов додому, весь в білому поросі від газу і з кров"ю на ногах, коли я повисла в нього на шиї, я розплакалася. я всю ніч була спокійна, як удав. мені не можна хвилюватися. але тут в мене потекли сльози від полегшення. і він почав мене заспокоювати -- мовляв, тихо-тихо, не плач.
на що отримав сувору відповідь -- я маю право плакати. і мій чоловік погодився, що так, це моє право.

упд.
пані Кашпор мене забанили. що я на це можу сказати.
тю.