April 6th, 2014

ромашка

Католическая монахиня участвует в соревнованиях по триатлону, зарабатывая на благотворительность

Католическая монахиня участвует в соревнованиях по триатлону и зарабатывает так деньги на нужды благотворительности


Сестра Мадонна Бадер, известная как Железная Монахиня, живое доказательство того, что возраст - не препятствие для открытия новых талантов.
83-летняя римско-католическая монахиня из Spokane, штат Вашингтон, является сейчас самым старшим в мире человеком, когда-либо закончившим Ironman Triathlon.
Хотя она никогда не участвовалв в триатлоне до 48 лет и лишь в 52 года завершила свой первый триатлон, Бадер в настоящее время завершила более 325 триатлонов, включая 45 дистанций Ironman.
В 2012 году она стала старейшим мировым рекордсменом Ironman, взяв Ironman Canada в возрасте 82 лет.
На протяжении всей своей спортивной карьеры сестра Бадер собирает деньги на различные благотворительные нужды, заявляя, что стремится использовать свой талант "во благо".

Книга о Бадер на Амазоне: http://www.amazon.com/The-Grace-Race-Inspiration-80-Year-Old/dp/1439177481?tag=amigi-20

Отсюда
За ссылку спасибо maryxmas
lady

жінки Майдану



Natalya Starchenko

Багато з вас напевно пам'ятає Вілю Гаврилівну. Вона була на Майдані чи не з перших днів його існування, і в найхолодніші ночі, і в найнебезпечніші моменти. Маленька худенька з величезним транспарантом в руках. Насправді плакатів було 17, різного змісту, один відібрали беркутівці, саме той, де про них ішлося.

Одного вечора ми її сфотографували (Її багато хто фотографував), а от підійти поговорити якось не випадало. А тут 25 лютого, біжучи з інституту, я побачила її з незмінним плакатом посеред юрми, що стікалася подивитися на барикади чи покласти квіти. Це вже була інша публіка. І я кинулася до неї як до рідної людини, я говорила якісь тривіальні слова про те, якою важливою вона була на Майдані, і як я нею пишаюся, і ще щось таке, на що ми зазвичай неспроможні. І, мабуть, важливо було не те, що я говорила, а як я це говорила. Вона засвітилася. Подарувала мені листівку, як талісман, на згадку. Виявляється, у неї в сумочці завжди були листівки, і вона роздавала їх своїм випадковим співрозмовникам під час Майдану. До нас почали підходити люди, хтось протягував їй цукерки, шоколадки. Людям хотілося зробити хоч щось приємне для неї. А потім прийшла Катя Демчук і ми радісно почали махати журналістам, які з камерою тинялися по Майдану в пошуках сюжету, що от вона - їх героїня. І для журналістів Віля Гаврилівна виявилася справжньою удачею. Вона пам'ятала десятки епізодів протистояння, вона цікаво й жваво розповідала про них. І як вона брала участь в лежачому протесті, і як не віддавала беркутівцям плакат, і як готувати коктейлі Молотова.

Дуже смішний епізод був з 11 грудня, коли їй подзвонила донька і запитала, де вона. Віля Гаврилівна сказала, що, звичайно, дома, бо надворі холодно й сніг, і зовсім не хочеться виходити. А за годину донька кричала в трубку: "Мамо, я бачила в інтернеті і тебе, і твій плакат". У березні їй виповнилося 73. І Віля Гаврилівна пожартувала: "Ну що таке 73. Дрібниці. А от через десять років, коли ми прийдемо на Майдан згадати про те, що було, ви принесіть в подарунок мені мої фотографії, які ви робили. Бо 83 - це вже серйозно".

Я постійно виловлювала під час Майдану з натовпу таких, як Віля Гаврилівна, тих, чий вік значно перевищував середній вік найактивнішої частини Майдану. В потертих шубках з минулого (така була й моєї покійниці бабусі), вбрані просто чи навіть з претензіями на елегантність, вони становили невід'ємну частину Майдану. Вони напевно не читають фб, а дивляться телевізор. Однак їх не ввели в оману брехні. Вони знали, де мусять бути.