March 9th, 2015

ромашка

Наталя Кобринська як феміністка

Яке майбутнє чекає «традиційно радянські свята» в оновленому світі? Зокрема, якою буде доля не надто любимого багатьма жінками 8-го березня? Не знаю, але хотілося б мені, щоб воно повернулося до свого первісного вигляду — саме як дня боротьби за жіночу рівноправність. До тої рівноправності, на жаль, ще доволі далеко, а якщо навіть настане, то довго ще залишиться проблема утискуваних меншостей, або, як у випадку з жінками, навіть більшостей. І — ще раз на жаль — далеко не завжди ця бажана рівноправність приходить просто і природно, як тепло навесні.

Хоча, коли зайнятися західноукраїнською історією (я її по-давньому люблю і воліла б про неї писати, а не читати воєнні новини), то могло б видатися, що галичанки здобули багато, швидко і без особливих зусиль. Ще б пак! — на початку 20-го сторіччя порядна панянка не могла з дому вийти без «призвоїтки» в особі старшої родички або служниці, всього через десять років така сама порядна панянка командує чоловіками-солдатами як бойовий офіцер і, попри гарячі суперечки, чи пасує жінці убивати, сам цей факт командування особливих заперечень не викликає. За це ж саме десятиліття жінки здобули право на вищу освіту, отож повоєнне надання виборчих прав вже стало констатацією доконаного факту. І, щоб пройти цей шлях, для якого передовим європейським державам знадобилося кілька десятиліть, галичанки ні вітрини не розбивали рогатками, ні творів мистецтва не нищили, ні не влаштовували тюремних голодувань.

Але це так тільки здається. За таким очевидним прогресом стояла як самовіддана боротьба жінок у тих країнах, де рогатки та голодування були у найширшому вжитку, так і самовіддана праця поколінь жінок. А їм було вкрай нелегко. Як це можна б зрозуміти з біографії першої офіційної української феміністки, Наталі Кобринської.

Collapse )


Хто б хотів прочитати трішки більше — то раджу статтю О.Дучимінської (молодшої приятельки пані Наталі) «Н.Кобринська як феміністка», а ще збірку її творів «Дух часу»