August 24th, 2015

Наваль Зайнаб (Наваль Ель Саадаві)

Декілька цитат з передмови єгипетської письменниці-феміністки Наваль Ель Саадаві до збірки "The Essential Nawal El Saadawi, A Reader" (Zed Books, London & New York, 2008).

Про те, чому вона б краще хотіла називатись Наваль Зайнаб, за ім'ям матері:

"Я ніколи не бачила уві сні Ель Саадаві, батька мого батька. Ель Саадаві - незнайоме ім'я незнайомої людини, що померла більш ніж за десять років до того, як я народилась. Він помер від сексуального виснаження, як казали. Ніхто не знав, скільки жінок він запліднив; це було його право, надане йому Богом як чоловіку, народженому з священної чоловічої утроби. Я не бачила фотографій Ель Саадаві. Він помер раніше, ніж в його селі дізнались про фотографії. Я не можу уявити його обличчя в моїх снах, окрім як маленький чоловічий орган. Моя бабуся, його дружина, казала людям, що його орган був дуже малий в порівнянні з іншими чоловіками. Звідки вона знала про інших чоловіків? Я чула, як вона говорила, що він компенсував свій комплекс неповноцінності проникаючи в будь-який отвір в тілі або в стіні.
Я не можу собі уявити, що ім'я цього гіперсексуального чоловіка надруковане на всіх моїх книгах, в усіх мої документах, зокрема, в моєму єгипетському посвідченні особи."

Про клиторідектомію, яку вона зазнала у віці 6 років, про покривало та про те, чому вона стала письменницею:

"Я не знала сексуальної насолоди в своєму житті. Моя любляча держава та моя любляча родина ампутували мій єдиний сексуальний орган, коли я була дитиною. Вони сказали, що це був наказ нашого люблячого Бога. Його велич створила цю частину мого тіла, а потім віддала наказ відрізати її. Це Його Мудрість. Фанатики звинувачували мене в тому, що я не люблю Його за Його справедливість та доброту. За Його наказом я мушу носити покривало, щоб чоловіки не дивились мені в обличчя і не були спокушені моєю красою. Якби я була Богом, я б наказала чоловікам завішувати їхні очі, або я б краще створила їх без очей, ніж завішувати жінок покривалом. Заради справедливості або здорового глузду. Релігійні фанатики непристойно лають жінок за те, що вони не носять покривало. З іншого боку, постмодернові неоліберальні фанатики непристойно лають жінок за те, що вони носять покривало.
Молоді жінки вирішили цей парадокс, покриваючи голови, щоб догодити Богові, і відкриваючи животи, вдягаючи вузькі джинси, щоб догодити вільному ринку. Я почуваюся бездомною вдома та в усіх країнах і місцях в цьому патріархальному капіталістичному мілітаристичному світі, тож письменництво стало моєю домівкою. Ніхто не може відняти цю домівку в мене. Це не посвідчення особи чи громадянство, що може бути відібране."

До речі, до концепціїї вільного ринку Наваль Зайнаб ставиться погано, називаючи його "свободою можновладних експлуатувати менш можновладних".
Щодо громадянства - проти неї був позов з вимогою позбавити її єгипетського громадянства за одну з її п'єс.

Наваль Зайнаб (Наваль Ель Саадаві) "Як писати та навіщо"

Переклала невеличкий есей зі збірки "The Essential Nawal El Saadawi, A Reader" (Zed Books, London & New York, 2008).

Це моя мати, Зайнаб, навчила мене говорити, а потім - класти слова на папір, або писати. Перше слово, що я вимовила, було "мама", моя мати. Перше слово, що я поклала на папір, було "Наваль", моє ім'я. Коли я пішла до школи, вчитель звелів мені написати ім'я на моєму зошиті. Я написала слово "Наваль". Вчитель сказав, що я маю написати моє повне ім'я, а не тільки особисте. Тож я написала "Наваль Зайнаб". Вчитель розлютився; він стер ім'я моєї матері і наказав мені написати своє прізвище, Ель Саадаві. Ель Саадаві було чужим ім'ям для мене, ім'ям діда, що помер до мого народження.
Я ніколи не любила ім'я Ель Саадаві; воно було як чужорідне тіло, причеплене до мене, але я мусила постійно його писати, на всіх моїх паперах та книгах, поки я не стала відомою як Ель Саадаві для всіх, хто знає мене. Тим не менш, глибоко всередині я ніколи не відчувала, що воно було мною чи моїм справжнім ім'ям.
З дитинства я вела таємний щоденник, на якому я написала моє справжне ім'я: Наваль Зайнаб. Я відчувала сильне прагнення писати. Я хотіла стерти фальшиве ім'я, нав'язане мені. Писання - це людська культурна діяльність, спрямована на висловлення прихованої істини, прихованої справжньої особистості, прихованої мови. Говоріння та писання подібні та різні. Обидва сприяють самовираженню і спілкуванню з іншими, але говоріння давніше, ніж писання. Мовлення - людський інстинкт, закладений в нашому мозку багатьма тисячоліттями еволюційного відбору. Але писання - нещодавнє культурне надбання. Усна мова виникла більш ніж 100,000 років тому. Писання виникло менш ніж 6,000 років тому.
Писання уповільнює нас, змушує нас думати, переосмислювати, споглядати, пов'язувати різноманітні незв'язані ідеї. Під час писання ми не мовчимо. Ми читаємо мовчки те, що пишемо. Оратор більше торкає нас внутрішньо, ніж наше власне читання мовчки. Музика мовлення висушується під час читання мовчки. Коли я пишу, я додаю уявні інтонації до тексту. Читання мовчки - це відносно недавній винахід. Писання - це друга мова, яку треба вивчити. Це може бути візуальна мова, мова жестів.
Найчастіше ідеї приходять до мене, коли я сама, у повній тиші. Я чую, як ідеї рухаються в моїй голові. Я люблю бути на самоті, щоб збагнути свій внутрішній голос. Ця схильність завдавала мені проблем з людьми навколо мене. Мій другий чоловік ставав підозрілим, якщо я залишала наше ліжко, щоб побути на самоті. Коли він бачив, що я пишу, він бажав прочитати те, що я написала.
Collapse )