March 17th, 2017

ass

Подпольные офисы

Originally posted by yoursunnybitch at Подпольные офисы
Расскажу вам, как моя близкая подруга устраивалась на работу офис-менеджером, а в результате не единожды попадала на собеседования в бордель.

Итак, увидев вакансию "специалист по подбору персонала/офис-менеджер", девушка незамедлительно отправила свое резюме.На сайте работодатель разместил информацию, что в должностные обязанности входит проведения коротких интервью и собеседований по телефону, ведения первичной отчетности, работа с социальными сетями и сайтами, мониторинг рынка труда.От кандидатов требовалась честность, пунктуальность и высокая работоспособность. Ничего особенного, да? Collapse )

Марія Вітрова

"Маруся Вітрова народилася у селі Солонівка Чернігівської губернії в
1870 році. Мати - козачка, батько - повітовий нотаріус. Шлюб батьків офі­ційно не був зареєстрований: батько побоювався, що одруження з простою козачкою може вплинути на його кар’єру. Пляма незаконнонародженої ди­тини важким тягарем лягла на дівчину.
Коли Марусі виповнилося п’ять років, її віддали до сирітського будинку. Начальниця, яка любили дітей, звернула увагу на жваву, здібну вихованку. їй дали змогу підготуватися до вступу в гімназію. Важке матеріаль­не становище змусило її вже у гімназії займатися репетиторством.
Закінчивши гімназію, вісімнадцятирічна дівчина відправилася в село
Любичі, де і розпочалася її революційна діяльність. Перший виступ був проти старшини, який знущався над вчителями. Думала, що зможе допо­могти колегам, однак всі її наміри розбилися об твердиню сільського без­прав’я. Не змогла вона бути рабинею сонного провінційного існування, їй погрібна була якась діяльність.
Під час гастролювання у місті трупи Садовського, Маруся вирішила стати актрисою. Її красивий, приємний голос привертав увагу. Однак жит­тя, зображене на сцені, було далеке від того, що бачила Маруся за куліса­ми мандрівної трупи. А вже призначена вистава, у якій дебютує Вітрова.
Піднімається завіса, і на сцені з веселою українською піснею має з’явитися Маруся. Вона виходить на підмостки і... гірко плаче. Тим і скінчилась її акторська кар’єра.
Знов учителювання. Довгі вечори, проведені за книгою. Толстой, Пи­сарєв, Бєлінський, Добролюбов. Саме в цей час записала вона у щоденни­ку: “Справи, але живої... Слід перше навчитися самій, а потім уже вчити інших” . Невідступною стає мрія про навчання, про Петербург.
У цьому місті, ставши 1894 року слухачкою Вищих жіночих курсів, знай­шла Маруся щирих друзів-однодумців і оту “справу живу”, якої так давно прагнула.
Collapse )