August 20th, 2017

Олена Стрельник "Фемінізм та материнство"

"Останнім часом у жіночих та феміністичних спільнотах вочевидь побільшало дописів про «жахи» материнства. Ці дописи є очікуваною відповіддю на  ідеалізований образ «материнського щастя», що склався в нашій культурі. Дискурс материнства як пригнічування  жінок виконує важливу функцію, створюючи альтернативу глянцевому образу материнства та простір для голосів жінок, які дотепер мовчали через ризик суспільного осуду.
З іншого боку, від цього дискурсу ледь не один крок до цілковитого знецінення материнства як такого та до відкритої ненависті до матерів та дітей: варто згадати численні хейтерські Інтернет-спільноти на кшталт «ЯЖМАТИ» та «війни» між «чайлдфрі» та «овуляшками».
Навіть у феміністичних спільнотах немає одностайності щодо питань репродуктивного вибору. Цей вибір часом досить однозначно трактується як патріархатний примус – аж до закликів не народжувати. На тлі цих дискусій навіть обережні висловлювання жінок-матерів про позитивний досвід материнства наражаються на ризики неприйняття як такі, що резонують із патріархатом."
Читати тут

Виктория Шмидт, Ирина Соломатина «Женский активизм в Беларуси: невидимый и неприкасаемый»я

Originally posted by freya_victoria at Виктории Шмидт, Ирина Соломатина «Женский активизм в Беларуси: невидимый и неприкасаемый»
"Книга представляет исследование, которое проводилось в течение года на беларусском материале. Одна из его руководительниц, Ирина Соломатина – известная в Минске феминистка и экспертка в сфере гендерных исследований; вторая, Виктория Шмидт – не менее авторитетная исследовательница и научная сотрудница университета Масарика в Бруно. Как отметила на презентации Ирина Соломатина, участие в проекте Виктории Шмидт позволило более непредвзято взглянуть на процессы, связанные с женским движением в Беларуси. Важной составляющей книги стали также рисунки беларусской политической художницы Марины Напрушкиной к каждой из глав.
Женский активизм: как учесть все его многообразие?
Проведение любого исследования на постсоветском пространстве сталкивается с трудностями адаптации уже имеющихся и развитых, чужих теорий к локальному контексту. Авторки книги «Женский активизм в Беларуси» уделили этому вопросу специальное внимание. Именно поэтому они попытались взглянуть на беларусский контекст из очень разных исследовательских перспектив: так, вместо привычного и отягощенного колониализмом отнесения стран к первому, второму и третьему мирам, или западным и не-западным, они предложили обращаться к сравнению глобального Севера и Юга. Такая перспектива позволяет, по мнению авторок, не бояться столкновения внутри женского активизма современных стратегий и зависимости от прошлого. Поскольку оно неизбежно возникает при наложении друг на друга различных практик (исследовательской, культурной, политической), с одной стороны, и взаимодействия поверх границ, но независимо от доноров (получившего обозначение «транснационального феминизма»), т.е. активисток на уровне grassroots разных стран, с другой.
Collapse )

(no subject)


Збірка статтей подає панораму ґендерних досліджень в англо- та німецькомовному просторі від 1990-х років дотепер. У ній вміщено статті Джудит Батлер, Ненсі Фрейзер, Ельфриде Єлінек, проте більшість імен українські читачі й читачки почують уперше.
У статті «Сховки, одяг, викриття» (в ориґіналі — «Closets, Clothes, Disclosure») Генрі Урбах проводить лінґвістично-архітектурні зіставлення гардеробної кімнати з висловом «to be in the closet», що означає «не оприлюднювати своєї сексуальної ідентичности». Упорядкований простір кімнати «напоказ» — нормативна сексуальна ідентичність, тоді як прихований гардероб, closet — приватна зона. Зона переходу між інтимною сферою гардеробу та публічним простором кімнати нагадує йому ідею «складки» Дельоза, яка виникає водночас усередині і всупереч суспільним відносинам, щоб створити простір саморепрезентації, пов’язаний та вільний від соціяльних норм.
Зв’язок архітектури та ґендерної проблематики цікавить Даян Аґрест. Вона звертається до архітектурної теорії італійського Відродження, критикуючи андроцентричність концепцій, на яких побудовано сучасну західну архітектурну думку. Упродовж століть жінку було вилучено з простору архітектури й міста як «істеричку, відьму, автсайдера». На думку Аґрест, архітектурне тіло сьогодні фраґментарне й «більше не прочитується як ціле», а на критичне осмислення міста й архітектури здатна лише жінка — вилучена, яка може поглянути на архітектуру з-поза нормативних рамок.
Простору стосуються і промова Ельфриде Єлінек, виголошена на відкритті віденського майданчика «Kosmostheater» у Відні 1999 року, і стаття Зильке Тьорпш про те, як феміністичні студії дають змогу переосмислити надуживане в гуманітарних науках поняття простору. Тьорпш говорить про новітню «культурологічну тенденцію деполітизації простору» і про те, як важливо повернути цьому поняттю політичне забарвлення. Єлінек звертає увагу на те, що надати жінкам простір не досить, адже він ризикує одразу опинитися десь «за лаштунками». Жінці потрібно нескінченно добиватися навіть права бути жінкою: «щойно подумаєш, що виборола собі невеличкий затінок у проміжному просторі, аж раптом він знову зникає».